Даля Міцкевичюте - колишня консультант - волонтер та керівник служби психологічної допомоги дітям та підліткам "Vaiku linija" (“Дитяча лінія“). Вона писала і продовжує писати статті про психологію та батьківство у популярних литовських журналах.
Абсолютно зрозуміло, що й ви самі, зіткнувшись із реальністю війни, чуючи те, що вам розповідають діти й дорослі (наприклад, батьки учнів) про свої потерпання, можете переживати безліч сильних почуттів; вам може бути важко це чути, може бути сумно, ви можете злитися або у вас може виникнути сильне занепокоєння. Завжди пам'ятайте: дуже важливо, щоб ви подбали й про себе – якщо рятувальник відчуватиме себе слабким і безсилим, йому буде нічим допомогти іншим. Він просто не зможе витримати ту лавину почуттів, яка на нього зрушиться. Тобто перш за все – турбота про себе й допомога самому собі, якщо це необхідно, і тільки після цього – іншому!
Водночас якщо ви відчуваєте, що готові сприяти тому, аби діти й дорослі могли відчути себе хоч трохи краще, знайте, що ваша допомога та підтримка можуть бути дуже важливими. Належна підтримка під час кризи може допомогти постраждалим опанувати сильні емоції, зменшити ризик формування посттравматичного стресу й у такий спосіб уникнути довгострокових негативних психологічних наслідків або послабити їх. Навіть якщо здається, що ви нічого не знаєте про психологію, непрофесійна перша допомога може бути дуже важливою та дуже корисною!
Ознаки психологічної травми
Усі ми у своєму житті отримуємо різний досвід; деякі переживання можуть бути важкими й болючими, а повернення до нормального життєвого ритму може зайняти в нас більше часу. Водночас психологічною травмою ми називаємо не кожну подію, яка викликає сильні емоції, а тільки таку, яка відрізняється певними особливостями. Важливо звернути особливу увагу, якщо ви помічаєте такі ознаки:
- дитина або доросла людина постійно згадує і знову переживає травмуючу подію – так, ніби вона відбулася щойно;
- погіршується її апетит, сон, ночами сняться кошмари;
- вона говорить про те, що нікому не довіряє; у неї не залишається віри в те, що світ є безпечним місцем;
- спостерігається дратівливість, злість, агресивність;
- стає складно зосередити увагу;
- гостро реагує на сильний звук (тремтить, починає ховатися);
- у дітей може виникнути регрес розвитку, наприклад, вони можуть почати хапатися за дорослих, не відпускати їх, мочитися в ліжко або одяг, смоктати палець;
- дитина або доросла людина може відмежуватися від оточуючих і не бажати спілкуватися;
- можна помітити, що дитина або підліток не в змозі вчитися, спілкуватися або грати з однолітками, дорослий – виконувати звичайні повсякденні дії.
Травмуючу подію набагато важче та з більш вираженими й довготривалими наслідками переживають ті люди, які раніше вже зазнали емоційних травм: пережили насильство, безпритульність, утрату близьких. Чим раніше в житті людина мала такі травми, тим вище ризик того, що інші травми будуть для неї більш важкими. Сильні емоційні травми, перенесені в ранньому дитинстві, завдають великої шкоди для всього формування особи, ускладнюють створення стійкості, залишають внутрішні рани, які під час нових подій проявляються знову. Тому ймовірно, що люди, які зазнали таких переживань, будуть схильні до формування посттравматичного стресу через військові дії і їхні симптоми будуть більш важкими, вони довше не зможуть прийти в себе порівняно з тими, чиє життя було більш спокійним.
Перша допомога в разі кризи
Відразу після кризової, травматичної події дуже важливо допомогти людині пережити її первинні, найбільш гострі реакції. Важливо забезпечити її безпеку, наскільки це можливо, бути поруч, виявляти увагу. Якщо людина хоче говорити – поговорити з нею; якщо не хоче – не змушувати її. Найкраще було б вислухати й побачити, що потрібно самій людині, відгукуватися на її потреби.
Як спілкуватися з людиною, яка переживає кризу?
- Установіть контакт.
- Представтеся, запропонуйте свою допомогу (наприклад: «Мене звуть Уляна, я вчителька, хочу тобі / вам допомогти»).
- Знайдіть спокійне місце, де ви могли б сісти й поговорити. Намагайтесь уникати місць, де багато подразників (шуму, руху людей).
- Подбайте про фізичний стан людини: наприклад, дайте їй що-небудь тепле, щоб укутатися, якщо холодно, попити чаю або води, запропонуйте серветки, якщо співрозмовник плаче.
- Завжди звертайтеся до людини на ім'я і своєю мовою тіла створіть для неї відчуття безпеки, наприклад, підтримуючи зоровий контакт.
- Поважайте приватність співрозмовника й зберігайте в таємниці те, що він вам розповідає.
- Будьте поруч зі співрозмовником, водночас намагайтеся дотримуватися шанобливої відстані, ураховуючи його вік, стать і культуру.
- Покажіть, що ви слухаєте, наприклад, киваючи головою, підтримуючи зоровий контакт, підтримуючи співрозмовника своїми відповідями («Так, слухаю вас», «Розумію, про що ви говорите»). Своїм тілом поверніться до співрозмовника.
- Будьте терплячим і спокійним. Ваш спокій, розуміння і просто перебування поруч можуть допомогти людині відчути, що вона знаходиться в безпеці, її розуміють, поважають, цінують, про неї піклуються. Це переконує її в тому, що вона не самотня.
- Якщо потрібно, подбайте про те, щоб її не турбували журналісти або просто допитливі люди.
- Допоможіть зорієнтуватися.
- Поверніть людину до стану «тут і зараз», кажучи їй про те, де вона знаходиться, який зараз день, дата й час («Ти / ви зараз перебуваєте в ...», «Сьогодні – ...», «Зараз – ... година»).
- Ставте прості питання, які надають можливість вибору («Ви хочете чаю або кави?», «Чи хочете, щоб ми сходили туди?»). Коли в людини є вибір, до неї може повернутися почуття контролю.
- Попросіть виконати прості завдання, це допомагає повернути почуття контролю і впевненість у своїх силах.
- Надайте таку інформацію, яка у вас є, чесно скажіть, якщо чогось не знаєте («Я не знаю, але постараюся знайти для вас те, про що питаєте»). Говоріть спокійно, ясно й коротко.
- Надавайте стільки інформації, скільки людина може зрозуміти. Якщо потрібно й ви можете, надайте чіткі інструкції, що потрібно зробити (наприклад, куди піти).
- Під час кризи в людей можуть «випасти з пам'яті» певні події. Якщо можливо і якщо сама людина цього хоче, допоможіть їй заповнити ці прогалини.
- Поважайте почуття співрозмовника – наприклад, якщо він переживає втрату домівки, близьких людей або інші потрясіння («Мені дуже шкода, що вам довелося це пережити. Уявляю собі, що це має бути неймовірно боляче»).
- Запропонуйте допомогу.
- Оцініть і визнайте сили співрозмовника й те, що він зробив, щоб допомогти собі або іншим у кризовій ситуації.
- З'ясуйте, які потреби співрозмовника. Що він тепер робитиме? Чого йому не вистачає?
- Запропонуйте практичну допомогу, наприклад:
- Знайти членів його сім'ї, друзів і товаришів по навчанню, якщо це можливо й не дуже небезпечно. Було б добре звести разом людей, які могли б одне одному допомогти (наприклад, ви можете запитати співрозмовника, чи міг би він допомогти піклуватися про людей старшого віку або про дітей).
- Подбати про догляд за дітьми.
- Зібрати інформацію (наприклад, про поранених близьких).
- Надати інформацію про інші служби психологічної допомоги. Підкресліть, що є люди, які допомагатимуть настільки, наскільки це необхідно й можливо.
Чого не робити?
- Не змушуйте говорити, якщо співрозмовник цього не хоче.
- Не перебивайте співрозмовника, коли він говорить, не квапте його (наприклад, не дивіться на годинник, не розмовляйте занадто швидко).
- Перед тим, як доторкнутися до співрозмовника, скажіть йому, що хочете це зробити (наприклад, обійняти); не торкайтеся без згоди. Особливо важливо: не торкайтесь у такий спосіб, який міг би бути зрозумілий двозначно (пам'ятайте, що ваш співрозмовник, можливо, пережив сексуальне насильство, і в такому випадку будь-який фізичний контакт може швидко викликати спогад про травму).
- Не оцінюйте те, що ваш співрозмовник зробив або не зробив, або те, як він себе почуває (не кажіть «Ви не можете себе так відчувати» або «Ви повинні радіти, що вижили»).
- Не кажіть того, чого не знаєте, навіть якщо ви маєте добрі наміри (не кажіть «Я впевнений, що він живий» або «Я впевнений, що він неживий»).
- Не використовуйте будь-які специфічні терміни, яких ваш співрозмовник не може зрозуміти.
- Не розповідайте про інших людей.
- Не говоріть про свої власні труднощі або проблеми.
- Не давайте брехливих обіцянок.
- Не вимагайте, щоб ваш співрозмовник розрахувався з вами (грошима або послугами) за допомогу, яку ви надаєте.
- Не думайте й не ведіть себе так, ніби ви повинні виконати все за свого співрозмовника. Не нехтуйте його власними силами й здібностями подбати про себе.
- Шанобливо спілкуйтеся зі співрозмовником – наприклад, не кажіть, що він збожеволів.
Допомога дітям і дорослим будь-якого віку
Подбайте про те, щоб дитина відчувала себе в безпеці. Цьому може допомогти легкий фізичний контакт: обійнятися на деякий час, узяти за руку або злегка поплескати по спині, даючи заспокоєння і проявляючи підтримку. Це надає відчуття безпеки.
Будьте спокійними. Постарайтеся, щоб ваш голос був спокійним, не тремтів, адже діти особливо добре можуть відчути, як себе почуває співрозмовник. Не обговорюйте з людьми, які пережили травми, або в їхній присутності своє занепокоєння, страхи.
По можливості дотримуйтеся звичайного порядку денного. Це створює відчуття, що життя знову повернеться у своє русло. Найпростіше це зробити, якщо постаратися, щоб харчування і відхід до сну відбувалися б кожен день у той самий час. Педагоги можуть допомогти учням повернутись у звичайне життя, проводячи уроки, задаючи домашні завдання. Важливо подбати про те, щоб діти й підлітки дотримувалися правил поведінки (можете їх обговорити, передбачити наслідки належної та неналежної поведінки).
Допоможіть дітям насолоджуватися життям. Для дітей дуже важливо грати й спілкуватися зі своїми однолітками – створіть для цього можливості.
Поділіться відомою вам інформацією про те, що відбувається. Завжди найкраще про події, що відбуваються, дізнаватися від безпечного й надійного дорослого. Говоріть коротко, зрозуміло, дозволяйте дітям ставити питання – можливо, що вони цікавляться деталями, бажають отримати пояснення.
Обмежуйте кількість інформації, яку діти отримують із засобів масової інформації. Здається, що постійне відстеження новин може допомогти відчути себе більш спокійними, водночас це діє протилежно: інформація, яку чує і бачить неспокійна людина, може зробити її тільки ще більш неспокійною. Дуже важливо дозувати кількість інформації. Наприклад, ви можете обговорити те, що новини дитина або доросла людина може переглядати тільки раз на день або взагалі домовитися про те, що про найбільш важливе повідомите ви.
Кожен з нас стрес долає по-своєму. Одна людина, можливо, хотітиме спілкуватися з друзями й близькими; інша захоче побути на самоті. Переконайте дитину в тому, що переживати злість, почуття провини або смуток – це нормально, також як нормально й те, що тоді, коли їй буде сумно, вона не плакатиме (або навпаки – плакатиме постійно). Не кажіть, щоб вона не сумувала або не злилася – дитині може здатися, що її почуття неправильні. Краще назвіть почуття дитини: «Я бачу, що тобі сумно; це повністю зрозуміло».
Ви маєте право чогось не знати. Не відчувайте себе безсилими, якщо ви не можете відповісти на питання, які ставить дитина. Дитина відчуватиме себе в більшій безпеці, якщо вона бачитиме, що ви відверто визнаєте обмеженість своїх можливостей, а не намагаєтеся якось викрутитися та, можливо, обдурити дитину.
Сприяйте тому, щоб утрату близької людини дорослі обговорили разом з дітьми. Можливість сумувати разом дозволяє дитині висловити свої почуття; крім того, діти швидко відчувають, якщо щось від них приховують і тоді втрачають довіру до дорослих.
Оцініть сили дитини. У надзвичайних обставинах діти іноді можуть робити дуже багато, але це не означає, що це їм не шкодить. Дуже важливо, щоб ви побачили, наскільки дитина здатна виконувати як побутову роботу, так і навчальні завдання: не потрібно її повністю звільняти від будь-якої відповідальності, але якщо дитина відчуває себе емоційно погано, вона може зробити менше, ніж ми могли б очікувати від неї в інших умовах. Ваші рішення повинні бути дуже індивідуальними, адаптованими для конкретної дитини.
.png)