Олена Дорогавцева, спеціальний психолог, членкиня НПА, керівниця Луганського обласного осередку ВГО «Арттерапевтична асоціація»
Останнім часом перед фахівцями, які працюють у сфері освіти, психології, медицини, гостро постало питання зростання кількості дітей із проблемами розвитку психіки, що призводить до зростання відсотка дітей, які мають труднощі засвоєння програми загальноосвітньої школи.
Просторові функції відіграють важливу роль у шкільному навчанні. Недостатній їх розвиток є однією з поширених причин неуспішності дитини в школі.
Уявлення, де «верх» і де «низ», що таке «попереду» та «ззаду», «далі» й «ближче», формуються протягом довгого часу, починаючи з внутрішньоутробного періоду й аж до 7–8-річного віку.
У ці роки дитина вчиться правильно сприймати простір, положення і переміщення в ньому різних предметів відносно один одного й щодо свого власного тіла. Вона опановує навички порівняння, а також разом з простором пізнає і таку категорію, як час. Уся засвоєна в такий спосіб інформація лягає в основу розуміння причинно-наслідкових зв’язків, яке дозволяє людині логічно мислити.
⠀ Несформованість просторових уявлень проявляється:
⠀✔ під час навчання математики в помилковому написанні цифр, нездатності засвоювати числовий ряд;
⠀✔ під час навчання письму в дзеркальному написанні букв; у труднощах при побудові фрази й підборі слів при висловлюванні;
⠀✔ під час навчання читання в нездатності розрізняти рядки;
⠀✔ при навчанні малювання діти не можуть розташувати малюнок у просторі аркушу, не усвідомлюють пропорцій;
⠀✔ при виконанні рухових вправ у труднощах вибору напрямку руху тощо [1].
Якщо ви помітили, що ваша дитина погано орієнтується в просторі, часі, якщо в неї виникли проблеми із сприйняттям текстів, з усним мовленням, з рахунком, обов’язково зверніться до фахівця – дитячого психолога.
Ці ситуації вимагають корекції. Інакше надалі проблеми можуть перешкодити вашій дитині нормально й результативно навчатися і стати повноцінною особистістю.
Є дуже серйозна проблема, з якою ми стикнулися в останні місяці. Це сенсорний голод (сенсорна депривація).
Людина влаштована так, що має отримувати дуже багато сенсорних подразнень. Природне середовище, у якому здавна розвивалася людина, надало їй багато можливостей для цього. Се́нсорний голод – це відсутність у людини достатньої кількості сенсорних подразнень (звукових, оптичних, смакових, дотикових), а також емоцій, породжених на основі цих подразнень [2].
Се́нсорна деприва́ція (англ. sensory deprivation) – часткове або повне позбавлення зовнішнього впливу на одне або більше органів чуття. Найпростіші пристрої для сенсорної депривації, як-от пов’язка на очі або заглушки для вух, зменшують або прибирають вплив на зір і слух, тоді як більш складні пристрої можуть «вимикати» нюх, дотик, смак, температурні рецептори й вестибулярний апарат. Сенсорна депривація використовується в нетрадиційній медицині, йозі, медитації, психологічних експериментах (наприклад, з камерою сенсорної депривації), а також під час тортур і покарань.
Короткі періоди сенсорної депривації мають розслаблювальний вплив на людину, запускають процеси внутрішнього підсвідомого аналізу, структурування і сортування інформації, процеси самоналаштування і стабілізації психіки, тоді як тривале позбавлення зовнішніх подразників може призвести до надзвичайного неспокою, галюцинацій, депресії і асоціальної поведінки [3].
Недостатня стимуляція активуючої ретикулярної формації мозку може призвести навіть опосередковано до дегенеративних змін у нервових клітинах.
Щоб виявити сенсорне голодування, потрібно урізноманітнити світ своїх почуттів: глядацьких, слухових, тактильних тощо, спілкуватися з новими людьми, любити світанки та літню природу, готувати нові страви, відкривати для себе нові захоплення та ін.
Це все корисно не тільки дітям для гармонійного розвитку, але й дорослим для нормального щасливого життя.
Сенсорна культура дитини – результат засвоєння нею сенсорної культури, створеної людством. Тому такого великого значення набуває формування в дітей уявлення про сенсорні еталони – загальноприйняті зразки зовнішніх властивостей предметів.
Значення сенсорного розвитку в ранньому та дошкільному дитинстві важко переоцінити. Саме цей вік найбільш сприятливий для вдосконалення діяльності органів чуття, нагромадження уявлень про навколишній світ. Видатні зарубіжні вчені в галузі дошкільної педагогіки (Ф. Фребель, М. Монтессорі, О. Декролі), а також відомі представники вітчизняної дошкільної педагогіки й психології (Е. І. Тихеєва, А. В. Запорожець, А. П. Усова, Н. П. Сакулина й ін.) справедливо вважали, що сенсорне виховання, спрямоване на забезпечення повноцінного сенсорного розвитку, є однією з основних сторін дошкільного виховання [4].
У дошкільному закладі дитина вчиться малювати, ліпити, конструювати, ознайомлюється з явищами природи, починає освоювати основи математики та грамоти. Опанування цих знань і вмінь потребує постійної уваги до зовнішніх і внутрішніх властивостей предметів. Так, щоб отримати на малюнку схожість із зображуваним предметом, дитина має досить точно відзначити особливості його форми, кольору, матеріалу.
Засвоєння сенсорних еталонів – тривалий і складний процес, який не обмежується межами дошкільного дитинства. Засвоїти сенсорний еталон зовсім не означає навчитися правильно називати ту чи іншу властивість об’єкта. Необхідно мати чітке уявлення про різновид кожної властивості і, головне, уміти користуватися такими уявленнями для аналізу й виокремлення властивостей різноманітних предметів у різних ситуаціях. Інакше кажучи, засвоєння сенсорних еталонів – це адекватне використання їх як одиниць вимірювання під час оцінки властивостей об’єктів [4].
У процесі дій із предметами дитина вчиться розрізняти їхню форму. Малюка необхідно навчити таких дій, під час яких він міг би зрозуміти, що від уміння визначити форму залежить результат його діяльності. Тому перші ігри та вправи повинні ґрунтуватися на практичних діях, які потребують опори на форму предметів, тому що дитина може ще не виділяти форму візуально й не знати її назви.
Пізніше дитина виокремлює форму візуально. Спочатку робить це не досить точно, перевіряючи за допомогою іншого способу – примірювання. Лише на основі тривалого використання спроб та примірювання в найрізноманітніших ситуаціях і на різних об’єктах у дитини може сформуватися повноцінне зорове сприйняття форми, уміння виокремлювати її з предмета й співвідносити з формою інших предметів.
Найбільш успішно сенсорні здібності розвиваються в продуктивній діяльності, зокрема в конструюванні. Тут сенсорні процеси здійснюються не ізольовано від діяльності, а в ній самій. Така діяльність розкриває значні можливості для сенсорного виховання в широкому його розумінні. Під час конструювання дитина не лише вчиться розрізняти зовнішні якості предмета, зразка (форму, величину); у неї розвиваються пізнавальні та практичні дії. У конструюванні дитина, крім зорового сприйняття якостей предмета, практично розбирає зразок на деталі, а потім збирає їх у модель (так здійснюється аналіз та синтез).
Після 3-х років (з огляду на різкий стрибок у розвитку мовлення) необхідно врахувати потяг дітей до відтворення за зразком дорослого слів (назв форм, кольорів) та самостійного їх уживання.
Протягом доволі довгого часу науковцями (фізіологами, психологами, психіатрами тощо) ведуться спостереження, на основі яких робляться аналітичні висновки про залежність сформованості навичок, умінь та емоційного відгуку дитини від сформованості тих чи інших областей мозку. Декілька років учені робили МРТ групі дітей і встановили зв’язок між етапами розвитку та змінами в корі головного мозку.
Тому перед батьками постає завдання не просто забезпечувати дитині необхідні матеріальні потреби, а й відповідно до віку надати підтримку, сприяти розвитку саме тих здібностей, що є природніми.
Неабияким викликом для батьків стала ситуація потрапляння в стан війни. Зараз не тільки призупиняються розвивальні процеси, а й додаються травмувальні. Тому дуже важливо приділяти дітям якомога більше уваги.
Кризові події руйнують звичний світ дітей та підлітків, який складається зі знайомих і близьких людей, звичного середовища перебування і життєвого устрою, що давали їм відчуття власної безпеки. Діти, які постраждали від кризи, схильні до ризику сексуального насильства, жорстокого поводження та експлуатації, що частіше зустрічаються під час хаотичної обстановки при масштабних кризових ситуаціях.
Протягом останніх десятиліть досвід травматизації в ранньому дитинстві перебуває у фокусі інтенсивних наукових досліджень. Нині відомо доволі багато про негативний вплив травматизації на психологічний розвиток дитини та на формування центральної нервової системи. Досвід хронічної травматизації веде до формування в дитини відчуття постійної загрози, що переводить її мозок у стан постійного очікування небезпеки.
Повторний (часто непередбачуваний) характер травмувальних подій веде до формування в дитини «очікування нападу» – її тіло постійно «мобілізоване», у стані хронічного стресу, концентрація гормонів стресу (норадреналіну та глюкокортикоїдів) також підвищена, що призводить до нейрогормональних порушень, дисрегуляції біологічних функцій (сон, їжа, виділення тощо), пригнічення функцій імунної системи, психосоматичних захворювань.
Пам’ять про травмувальні події не може належним чином організуватися, інтегруватися. Частини пам’яті можуть бути «дисоційовані», немов приховані за кулісами, тоді має місце амнезія, інші частини пам’яті некеровані: вони можуть переживатися дитиною знову й знову. Коли внутрішній світ дитини переповнений такими болючими спогадами, фрагментами травматичної пам’яті, це немов жити в замку, у підземеллі якого живуть привиди, які переслідують його господаря. Життя в такому «замку» стає дуже дезорганізованим – керувати увагою, належним чином організовувати свою поведінку відповідно до цілей стає дуже складно. Дезорганізація психічного життя, дезінтеграція систем мозку призводять до порушень планування, керування увагою, самоорганізації поведінки, порушень контролю імпульсів тощо. Підкіркові відділи мозку, що відповідають за тривогу, реакції втечі / нападу, постійно активовані, що робить реакції дитини на стимули зовнішнього світу дисрегульованими. Дитина сприймає небезпеку там, де її нема, вона реагує нападом, агресією або ж страхом / утечею, реакцією «замри» / «відключись» на відносно нейтральні події. Очікування нападу / небезпеки веде до тотальної недовіри, сприйняття інших людей виключно як джерела небезпеки та скривдження. Дитина приписує іншим людям негативні мотиви, очікує від них агресивної поведінки, продовження скривдження, їй важко повірити, що наміри, ставлення інших людей можуть бути іншими.
Те, як діти реагують на труднощі кризи, залежить від їх віку та рівня розвитку. Це також залежить від того, як взаємодіють з ними їхні батьки, піклувальники та інші дорослі. Наприклад, маленькі діти не здатні повністю зрозуміти, що відбувається навколо, тому особливо потребують підтримки дорослих. Зазвичай діти справляються краще, коли поруч знаходяться сильні, спокійні дорослі. У дітей і підлітків виявляються такі ж реакції дистресу, що й у дорослих. Але в них також можуть виникати деякі з нижченаведених специфічних реакцій.
- Маленькі діти можуть повернутися до поведінки, що притаманна більш ранньому віку (наприклад, смокчуть палець або мочаться в ліжко), можуть чіплятися за батьків або піклувальників, а також менше займатися іграми або повторювати гру, пов’язану з тривожними подіями.
- Діти шкільного віку деколи вважають себе винуватцями негативних подій, у них виникають нові страхи, вони стають менш доброзичливими й привітними, відчувають себе самотніми або надто стурбованими захистом і порятунком людей в умовах кризи.
- Підлітки можуть «нічого не відчувати», уважати, що вони відрізняються від своїх ровесників або ізольовані від них, здійснювати ризиковані вчинки або проявляти негативізм.
Члени сім’ї, батьки й опікуни – важливе джерело захисту та емоційної підтримки для дітей. Діти, розлучені зі своїми близькими, під час кризової події виявляються в незнайомому місці, в оточенні незнайомих людей. Вони часто сильно налякані й не в змозі правильно оцінити ризик і небезпеку. Важливим першим кроком є возз’єднання дітей, що залишилися без сімейного нагляду, зокрема підлітків, з їхніми близькими. Якщо діти перебувають разом з батьками, треба намагатися підтримувати дорослих у клопотах, пов’язаних із дітьми [5].
У стресовій ситуації для дитини дуже важлива реакція батьків. Якщо батьки поводяться впевнено, то діти відчувають себе захищеними. Адже дитина виробляє власну модель поведінки, спостерігаючи за значущими дорослими.
Будь ласка, пам’ятайте: важливо піклуватися не лише про дитину. Вам варто старанно дбати про себе. Саме ви – головне джерело допомоги та підтримки для дитини.
Сенсорний світ дитини зараз або неймовірно переповнений (звуки сирен, запахи згарищ) або звужений до простору маленького підвалу (бомбосховища). Навіть дитина, яка переїхала з батьками до безпечного міста, знаходиться в новому, часто незвичному сенсорному оточенні. Діти, що перемістились зі степів у гори, спостерігають відмінні від звичайних температурні, атмосферні, ландшафтні явища. І це додає емоційного навантаження. Тому дорослі мають пом’якшити вплив цих подразників.
Гарною допомогою можуть стати тілесні ранкові ігри для дітей (важливі в будь-який час дітям і дорослим, а вранці – просто необхідні). Від нашої тілесності зараз буде залежати, як ми впораємося з емоційним навантаженням, травмуванням.
Ось декілька підказок з картотеки ігор.
Гра «Привітання»
«Доброго ранку, носик, доброго ранку щічки, доброго ранку вушка, доброго ранку шийка, доброго ранку плечики», – торкаємося різних частин тіла, промовляючи слова (можливо, цілуючи). Треба пройтися по всьому тілу. Ця гра заспокоює, повертає дитині відчуття кордонів тіла.
Гра «Колобок»
Спочатку «насипати» борошна – пройтись легкими рухами по всьому тілу, потім «налити» води – рухи, що гладять. Ліпимо тісто, а потім робимо колобок – дитина сидить, обійнявши себе руками. А ми її обіймаємо за спинку. Розкриваємо руки – колобок «спікся». Ця гра допоможе дитині позбутись тілесних зажимів. Треба спитати в дитини, чи дійсно спікся «колобок»? Можливо, для додаткового ресурсу знадобиться ще зробити декілька обнімань або погладжувань. Тоді дорослому є сенс увімкнути власну фантазію та, можливо, «змастити колобка сметанкою». А ще краще – спитати в дитини, чого хоче «колобок» [6].
Гра «Якого кольору моя мрія»
Дайте дитині можливість згадати кольори та «пофарбувати» світ навкруги. Дозвольте потренувати уяву. Ця гра буде і ресурсною, і діагностичною. Якщо будуть переважати темні та «важкі» кольори, нагадайте дитині, що вона – Чарівник, який може все поміняти й перефарбувати.
Гра «Фу-фу-фу!»
Іноді дітей можуть переслідувати інтрузивні спогади у вигляді поганих запахів. Можна запропонувати дитині «почистити носик» і позбавитись від цих нагадувань. Зробіть разом з дитиною неглибокий вдих і потім декількома різкими дрібними видихами випустіть повітря через ніс. При цьому можна проговорити, що зараз ми позбавляємось усього поганого, що є в носику, або «видихаємо» запах згарища. Необхідно мати хустку, тому що ви не можете бути впевнені, що з носику «вискочить» тільки повітря.
Важливо пам’ятати, що зараз діти й дорослі навряд чи зможуть грати в ігри, робити практики із закритими очима. Поки що ми можемо намагатися контролювати всі процеси.
Дитина може якусь гру просити повторювати багато разів – ця гра для неї найбільш терапевтична!
Тому бажаю всім дорослим розуміння та поваги до наших таких різних і неповторних дітей! Творчості та наснаги!
Текст містить інформацію з публікацій у відкритих джерелах.
- Корсакова Н. К. та ін. Невстигаючі діти: нейропсихологічна діагностика труднощів у навчанні. М., 2001. С. 28–29.
- Терлецька Л. Г. Основи психодіагностики. Навчальний посібник. К. : Т 35 Главник, 2006. 144 с.
- Harold I. Schwartz, Death Row Syndrome and Demoralization: Psychiatric Means to Social Policy Ends J Am Acad Psychiatry Law 33:2: 153–155 (2005).
- Сенсорна культура як основа пізнавальної діяльності дошкільнят і їх однолітків з важкими порушеннями мови. URL: http://um.co.ua/10/10-11/10-116938.html (дата звернення: 07.07.2022).
- Методичні рекомендації щодо надання першої психологічної допомоги сім’ям з дітьми, дітям, які перебувають / перебували в зоні збройного конфлікту. Підготовлено в межах виконання проєкту «Підтримка реформи соціального сектору в Україні», який упроваджується Програмою розвитку ООН в Україні. Думки під загальною редакцією Іванової О. Л. URL: https://dszn-zoda.gov.ua/node/495 (дата звернення: 07.07.2022).
- ПТСР у дітей під час війни: ігри, техніки і вправи проти напруги. URL: https://osvitoria.media/opinions/ptsr-u-ditej-pid-chas-vijny-igry-tehniky-i-vpravy-proty-naprugy/ (дата звернення: 07.07.2022).
.png)