Віта Байдик, завідувач кафедри управління освітою Луганського ОІППО (м. Сєвєродонецьк), кандидат псих.наук
Чи є домашнє насильство під час війни? Може дійсно війна змусила домашніх кривдників зменшити свій запал? Куди звертатися за допомогою якщо стали жертвами або свідками домашнього насильства? Чи взагалі певні служби, установи зараз займаються цими питаннями?
На жаль, будь-які потрясіння в суспільстві, особливо такі трагічні, як війна, не зменшили рівень агресії та насильства в суспільстві, домашнє насильство під час війни існує і воно потребує ефективного реагування і скоординованих дій усіх членів суспільства та суб’єктів реагування. Повномасштабна війна, яка наразі триває в Україні, не викреслила з нашого життя домашнє насильство.
В умовах нестабільності, тривожності, розпачу, коли люди опиняються в одному приміщенні, залежать один від одного та не можуть відволіктися на позитивні моменти життя, не всім дорослим вдається впоратися з негативними емоціями, побороти свою агресію й втому, тому нерідко виникають ситуації домашнього насильства. Воєнні дії, різноманітні економічні та соціальні чинники можуть додавати психоемоційного навантаження, і домашнє насильство відбувається навіть у тих сім’ях, де ніколи насильства не було раніше.
Показники Гарячої лінії з попередження домашнього насильства, торгівлі людьми та ґендерної дискримінації ГО «Ла Страда-Україна» говорять, що з 24 лютого до 31 травня 2022 р. на неї надійшло 5 334 звернень, які стосувалися саме цієї проблеми. Доволі багато звернень до ГО «Ла Страда-Україна» надходить із регіонів, де зареєстрована велика кількість внутрішньо переміщених осіб (ВПО). Зокрема із Західної та Центральної України. Майже 15% від загальної кількості звернень припадає на Київську область, так само близько 15% – на Дніпропетровську, 10% – на м. Київ. У західному регіоні найбільш активні звернення зі Львівщини – 15%. Чимало переселенців прихистила Івано-Франківська область – тут кількість звернень зросла майже втричі – до 10%.У Закарпатській області 5% звернень. Кількість звернень зросла і в Одеській області – до 10%. А в Харківській області спостерігають зниження такої статистики – 6% звернень, у довоєнний час їх було більше. Кількість дзвінків на гарячу лінію з запобігання домашнього насильства зменшилася. Але це не означає, що зменшилася кількість таких випадків.
Як запевняють фахівці інших служб, які займаються питаннями домашнього насильства, зокрема мобільних бригад, проблема полягає у тому, що люди стали менше повідомляти про такі випадки. Тема домашнього насильства дійсно відійшла на другий план – це ілюструє й статистика звернень до мобільних бригад на Сході України. Наприклад, у квітні 2022 року найбільш поширеними причинами звернень до Волноваської мобільної бригади були потреба у психологічній підтримці (37%), гуманітарній допомозі (17%), евакуації (17%), тимчасовому притулку (8%), і лише після цього – психосоціальна допомога у випадках домашнього насильства (4%). За словами керівника бригади В. Сєчина, «значна частина постраждалих не вірить у те, що зараз залишилися служби, які надають допомогу. Інші ж соромляться звертатися з проблемою домашнього насильства, адже вважають, що під час війни це не на часі. Також варто враховувати, що внутрішні переселенці можуть просто не знати, куди звернутися на новому місці».
Тобто самі постраждалі нівелюють цю проблему. Інформація з тимчасово окупованих територій свідчить про те, що їхні жителі часто не мають навіть технічної можливості звернутися по допомогу або пріоритетними визначають питання власної безпеки, щоб вижити чи виїхати на безпечніші території. Таким чином, фіксувати випадки домашнього насильства стає складніше.
Є випадки, коли недостатньою мірою працюють спеціальні механізми захисту, коли проблема домашнього насильства применшується самими представниками органів влади. Деякі постраждалі розповідають, що правоохоронці дорікали їм, мовляв, ми маємо думати, як перемогти ворога, а ви тут скаржитеся на домашні сварки. Така бездіяльність вбиває довіру цивільного населення до правоохоронних органів й значно погіршує ситуацію з фактами реагування на випадки насильства.
Специфічні проблеми у ситуації протидії домашньому насильству мають українські ВПО за кордоном, пов’язані з тим, що вони в переважній більшості не знають, куди їм звертатися по допомогу. Дехто навіть не має контактів українських посольств, консульств. Проблеми можуть бути і через незнання законів країн перебування. А ще багато хто боїться, що в разі звернення з приводу домашнього насильства їх змусять залишити країну перебування або вилучать дітей. І це додаткові стримуючі фактори. Ще одна проблема – це мовний бар’єр, дуже багато людей обмежені в доступі до ресурсів допомоги, оскільки не знають іноземної мови, і не всі організації інших країн підготували україномовних консультантів.
Варто нагадати, які форми домашнього насильства визначені законодавством нашої держави.
Прийнятий у 2018 році Верховною Радою Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» (далі ‑ Закон), визначає наступні форми домашнього насильства:
‑ фізичне насильство ‑ форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру;
‑ психологічне насильство ‑ форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров’ю особи;
‑ сексуальне насильство ‑ форма домашнього насильства, що включає будь-які діяння сексуального характеру, вчинені стосовно повнолітньої особи без її згоди або стосовно дитини незалежно від її згоди, або в присутності дитини, примушування до акту сексуального характеру з третьою особою, а також інші правопорушення проти статевої свободи чи статевої недоторканості особи, у тому числі вчинені стосовно дитини або в її присутності;
‑ економічне насильство ‑ форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру.
Згідно зі статтею 3 відповідного Закону, «дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству незалежно від факту спільного проживання поширюється на таких осіб:
1) подружжя;
2) колишнє подружжя;
3) наречені;
4) мати (батько) або діти одного з подружжя (колишнього подружжя) та інший з подружжя (колишнього подружжя);
5) особи, які спільно проживають (проживали) однією сім’єю, але не перебувають (не перебували) у шлюбі між собою, їхні батьки та діти;
6) особи, які мають спільну дитину (дітей);
7) батьки (мати, батько) і дитина (діти);
8) дід (баба) та онук (онука);
9) прадід (прабаба) та правнук (правнучка);
10) вітчим (мачуха) та пасинок (падчерка);
11) рідні брати і сестри;
12) інші родичі: дядько (тітка) та племінник (племінниця), двоюрідні брати і сестри, двоюрідний дід (баба) та двоюрідний онук (онука);
13) діти подружжя, колишнього подружжя, наречених, осіб, які мають спільну дитину (дітей), які не є спільними або всиновленими;
14) опікуни, піклувальники, їхні діти та особи, які перебувають (перебували) під опікою, піклуванням;
15) прийомні батьки, батьки-вихователі, патронатні вихователі, їхні діти та прийомні діти, діти-вихованці, діти, які проживають (проживали) в сім’ї патронатного вихователя.
Дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству поширюється також на інших родичів, інших осіб, які пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки, за умови спільного проживання, а також на суб’єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству.
Основним безпосереднім об’єктом злочину є здоров’я особи. Додатковим його об’єктом можуть виступати воля, честь і гідність особи, її психічна недоторканність.
Яка відповідальність за скоєння домашнього насильства?
Відповідно до чинного законодавства особи, які вчинили домашнє насильство, несуть кримінальну, адміністративну чи цивільно-правову відповідальність. Так, адміністративна відповідальність за вчинення домашнього насильства передбачена статтею 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Відповідно до санкції вказаної статті, вчинення домашнього насильства або насильства за ознакою статі, тобто застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо, тягнє за собою накладення штрафу від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (170-340 грн.) або громадські роботи на строк від тридцяти до сорока годин, або адміністративний арешт на строк до семи діб.
У свою чергу, повторне вчинення домашнього насильства чи насильства за ознакою статі особою, яку протягом року вже було піддано адміністративному стягненню за вчинення таких дій, тягнє за собою накладення штрафу від двадцяти до сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (340-680 грн.) або громадські роботи на строк від сорока до шістдесяти годин, або адміністративний арешт на строк до п’ятнадцяти діб.
Дії кримінального характеру, пов’язані з домашнім насильством, можуть бути кваліфіковані за однією із статей Кримінального кодексу України. Це може бути, зокрема, нанесення тілесних ушкоджень різного ступеню тяжкості (статті 121, 122, 123, 125), погроза вбивством (стаття 129), зґвалтування (стаття 152) тощо. Найбільш тяжким злочином даної категорії є умисне вбивство (стаття 115). Крім того, Кримінальний кодекс містить статтю 126-1 (Домашнє насильство), яка передбачає відповідальність за умисне систематичне вчинення фізичного, психологічного або економічного домашнього насильства. Такі дії караються громадськими роботами на строк від ста п’ятдесяти до двохсот сорока годин, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до п’яти років, або позбавленням волі на строк до двох років. Поряд з притягненням до адміністративної чи кримінальної відповідальності до особи, яка вчинила домашнє насильство, можливе застосування також заходів цивільно-правової відповідальності, які полягають в необхідності відшкодування потерпілому завданої моральної та матеріальної шкоди.
До кривдника можуть бути застосовані такі спеціальні заходи як «терміновий заборонний припис» та «обмежувальний припис».
«Терміновий припис» здійснюється поліцією. Застосовується до кривдника не більше, ніж на 10 днів. Ідеться про негайне припинення домашнього насильства. Це передовсім стосується фізичного домашнього насильства. Полягає в обмеженні кривдника, що вчиняє домашнє насильство, доступу до житлового приміщення, де проживає жертва. Терміновий заборонний припис виноситься за заявою постраждалої особи, а також за власною ініціативою працівником уповноваженого підрозділу органів Національної поліції України за результатами оцінки ризиків. Жодних законодавчих обмежень стосовно даних дій немає.
«Обмежувальний припис» застосовується судом після факту насильства, коли є доказова база – зокрема звернення до поліції або складений адміністративний протокол. Цей припис може бути застосований строком , тобто це більш тривалий захід. В умовах воєнного часу, суди України продовжують працювати забезпечуючи конституційне право людини на судовий захист.
Обмежувальний припис полягає в:
‑ забороні перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою (крім випадків, коли кривдником є особа віком до 18 років);
‑ усуненні перешкод у користуванні майном, що є об’єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи;
‑ обмеженні спілкування з постраждалою дитиною;
‑ забороні наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою;
‑ забороні особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею;
‑ заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв’язку особисто і через третіх осіб.
Рішення про видачу обмежувального припису приймається судом за місцем проживання (перебування) особи, яка постраждала від домашнього насильства, а якщо особа перебуває в закладі підтримки постраждалих осіб ‑ за місцезнаходженням такого закладу. Справа про видачу обмежувального припису розглядається не пізніше 72 годин після надходження заяви до суду. Обмежувальний припис підлягає негайному виконанню і видається на строк від 1 до 6 місяців та може бути додатково продовжений ще на строк не більше 6 місяців.
Якщо домашнє насильство вчинялося в присутності дитини, наполягайте, щоб поліція зафіксувати даний факт. Дитина, в присутності якої вчинялося домашнє насильство, відразу стає постраждалою. Це дуже важливий юридичний факт.
Наразі доступ до Єдиного реєстру судових рішень закритий через війну, тому неможливо проаналізувати загальну тенденцію в Україні.
Куди звернутися за допомогою?
Законодавчо жодних обмежень щодо отримання допомоги у зв’язку з домашнім насильством на сьогоднішній день ми не маємо, все залишилося на тому ж рівні, що й до війни. Постраждалі особи мають право на різні види як державної, так і недержавної допомоги.
Найперше, куди можна звернутися за допомогою – це поліція. Ви можете викликати поліцію за телефоном 102 або звернутися особисто до відділу поліції та написати заяву. Пам’ятайте, що поліцейські можуть проникати до житла особи без вмотивованого рішення суду в невідкладних випадках, пов’язаних із припиненням вчинюваного акту домашнього насильства, у разі безпосередньої небезпеки для життя чи здоров’я постраждалої особи.
Експерти зауважують, що є способи, як викликати поліцію, аби кривдник не здогадався про це. Так, вже кілька років в Україні працює проєкт «Поліна», який перетворився у позивний. У Національній поліції кажуть, що коли телефонують на 102 та просять допомоги в «Поліни», то чергові відразу розуміють, що сталось і як реагувати.
Якщо Ви постраждали від домашнього насильства:
‑ одразу викликайте поліцію (102);
‑ пишіть заяву про вчинення домашнього насильства;
‑ просіть поліцейських, які приїхали на виклик, про винесення термінового заборонного припису;
‑ звертайтеся до суду з заявою про винесення обмежувального припису стосовно кривдника.
Крім того, працює:
‑ Національна гаряча лінія з попередження домашнього насильства, торгівлі людьми та ґендерної дискримінації (тел.: 0800 500 335 або 116 123 з мобільного), вона працює в Україні з 1997 р.
‑ Національна гаряча лінія для дітей та молоді (тел.: 0800 500 225 або короткий 116 111 з усіх мобільних операторів).
В Україні за телефонним номером 15-47 цілодобово та безкоштовно діє «гаряча лінія» з протидії торгівлі людьми, запобігання та протидії домашньому насильству, насильству за ознакою статті та насильству стосовно дітей.
Попри війну всі відповідальні органи продовжують роботу, щоб попередити і захистити постраждалих.
В Україні створена та діє мережа спеціалізованих служб підтримки осіб, які постраждали від домашнього насильства та / або насильства за ознакою статі, яка включає:
- мобільні бригади соціально-психологічної допомоги;
- притулки, що забезпечують цілодобове перебування (до 90 днів);
- денні центри соціально-психологічної допомоги (з кризовими кімнатами, що забезпечують цілодобове перебування (до 10 днів);
- спеціалізовані служби первинного соціально-психологічного консультування осіб, які постраждали від домашнього насильства та / або насильства за ознакою статі;
- регіональні та місцеві «гарячі лінії» з питань запобігання та протидії домашньому насильству, насильству за ознакою статі та насильству стосовно дітей;
- інші заклади та установи, призначені для надання допомоги постраждалим особам (соціальні квартири, центри соціально-психологічної допомоги, ресурсний центр примирення та корекційно-відновлювальних програм, пункти невідкладної анонімної медико-психологічної допомоги для осіб, постраждалих від домашнього насильства).
Ратифікація Стамбульської конвенції нашою державою у червні 2022 року посилить правовий захист постраждалих і забезпечить їм доступ до правосуддя, дасть змогу захистити українських громадян, які постраждали від насильства не лише в Україні, а й за кордоном. Конвенція передбачає поліпшення системи реагування на випадки домашнього насильства в Україні, що є важливим для нас під час війни. Вона також дозволить ефективніше взаємодіяти з європейськими країнами, які її ратифікували, у питаннях боротьби з домашнім насильством та покарання кривдників, вона передбачає відповідні механізми співпраці.
Що варто знати нашим громадянам за кордоном?
Ймовірність депортації через випадки домашнього насильства – це величезний міф. Європейські країни завжди готові протидіяти домашньому насильству – чи серед власного населення, чи серед вимушено переміщених осіб. Якщо ви стикнулися з ситуацією домашнього насильства за кордоном, то маєте повне право захищати себе.
Якщо ми говоримо про універсальний телефонний номер екстреної служби допомоги 112, який діє в країнах ЄС, там є підготовлені україномовні оператори, які можуть оперативно зробити все для того, щоб захистити постраждалу особу з України від домашнього насильства.
У Ла Страді кажуть: система реагування на випадки домашнього насильства в країні змінилася. Але це не означає, що нічого не можна вдіяти.
На практиці з цілком зрозумілих об’єктивних причин проблематиці домашнього насильства, його запобіганню приділяється менше уваги. І тому постраждалі втрачають можливості користуватися встановленими гарантіями. Наприклад, неможливість розміщення постраждалих осіб у притулку, бо притулки можуть бути зайняті вимушеними переселенцями. У деяких регіонах прифронтової зони не працюють суди, інші органи державної влади. І постраждала особа не може скористатися більшістю своїх гарантованих прав, попри те, що їх має. Викликати поліцію зараз є сенс лише в більш-менш спокійних регіонах. Там, де ведуться бойові дії, максимум, що можна зробити, – написати заяву, щоб зафіксувати факт насильства.
Навіть у мирний час розірвати коло домашнього насильства нелегко: часто постраждалі співчувають кривднику, намагаються зрозуміти й звинувачують себе у тому, що відбувається. Усі ми знаємо про так званий «стокгольмський синдром» (англ. Stockholm Syndrome) –термін, що описує захисно-несвідомий травматичний зв’язок, взаємну або односторонню симпатію, що виникає між жертвою й агресором. Під впливом сильного переживання заручник починає співчувати своєму загарбнику. Виправдовувати його дії й зрештою ототожнювати себе з ним, переймаючи ідеї та вважаючи свою жертву необхідною для досягнення «загальної» цілі. Дослідники вважають, що стокгольмський синдром не є психологічним парадоксом, розладом або синдромом – а скоріше нормальною реакцією людини на сильно травмуючу подію для психіки. В умовах війни до цього додається невпевненість у майбутньому, психологічна травма від пережитого, страх ‑ в таких обставинах дуже складно протистояти кривднику самостійно. Немає сенсу домовлятися з кривдником. Це означає лише відтягувати момент втечі та може призвести до більшої загрози життю та здоров’ю. Потрібно одразу почати шукати можливості якнайшвидше втекти.
Наша держава бореться з таким явищем, як насильство, не лише на фронтах війни із зовнішнім ворогом, але й з будь-якими проявами насильства всередині нашої країни, у колі кожної родини. Насильство назавжди повинно зникнути з нашого життя. Не забуваємо також про те, що посттравматичний синдром можуть мати демобілізовані після повномасштабної війни, які бачили смерть кожного дня. Якщо знехтувати їхньою якісною реабілітацією, вони можуть вихлюпнути свої емоції та біль на членів своїх сімей. Ми маємо вже зараз продумати професійну допомогу для військовослужбовців, які повернуться з війни додому. Думати і захищати людей треба тут і зараз.
Під час підготовки вищенаведеної інформації використано статистичні показники та аналітичні матеріали фахівчинь ГО «Ла Страда -Україна» (Марина Легенька та Альона Кривуляк).
.png)