Ольга Коган, завідувач обласного ресурсного центру підтримки інклюзивної освіти Луганського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти (м. Сєвєродонецьк).
Олеся Мирошниченко, методист обласного ресурсного центру підтримки інклюзивної освіти Луганського ОІППО (м. Сєвєродонецьк).
Повномасштабне вторгнення країни-агресора стало викликом для кожної української родини. У цей складний час найважче війну переживають батьки, становище яких ускладнює те, що їхні діти мають психофізичні труднощі.
Кризові ситуації діти сприймають не так, як дорослі, бо потребують залежності або прив’язаності незалежно від віку та місця їхнього перебування. Діти набагато більш уразливі до негативних наслідків через те, що вони соціально та емоційно прив’язані до батьків чи опікунів. Останнім важливо розуміти психологію дітей у будь-якому віці під час стресу та знати, що робити в екстремальній ситуації.
0–3 роки
Діти в цьому віці під час стресу можуть бути дратівливими, плакати, виявляти набридливу чи агресивну поведінку. Вони завжди бояться незрозумілих звуків, криків, різких рухів і потребують фізичної близькості батьків. Важливо забезпечити дітям у цьому віці власну присутність та тактильний контакт.
4–6 років
Діти, що мають особливі освітні потреби, безпорадність та безсилля під час стресу відчувають найбільше. У своїх іграх вони можуть проєктувати дійсність або, навпаки, заглиблюватися в себе та не бажати спілкуватися з однолітками та дорослими. Для них страшно розлучатися з батьками, тому дорослі повинні якнайчастіше бути поруч із дітьми, щоб дати їм відчуття безпеки.
7–10 років
Для цього дитячого віку характерні почуття провини, неспроможності, злості, фантазії, у яких малюк бачить себе «рятівником», «зацикленістю» на подробицях події. Для дитини страшно втратити звичне, вона важко пристосовується до змін. Також можуть виникати думки та питання про смерть. Деякі діти досить добре розуміють загрозу та можуть переживати страх. Дорослі повинні обговорювати з дитиною дійсність, цікавитись її переживаннями та забезпечити їй максимальний комфорт.
11–13 років
Наближення до підліткового віку – один із найбільш стресових періодів у житті будь-якої дитини. Для цього вікового періоду взагалі характерні дратівливість, страх, депресія, що може посилюватися стресовою або екстремальною ситуацію внаслідок війни. Діти можуть поводити себе агресивно та не приймати правил. Мають страх утратити життя близьких, будинок, звичний спосіб життя. У цьому віці діти розуміють, що відбувається, прогнозують майбутнє, але мінімальний досвід спричиняє тривожність. Батькам слід відкрито говорити про свої переживання, страхи та допомагати дітям відтворювати соціальні зв’язки.
14–18 років
У цьому віці діти виявляють найбільш небезпечну поведінку. Вони бояться втратити себе, своє місце, життя, близьких. Можуть радикально сприймати ситуацію, адже для дитини звичний світ зруйнувався. Батьки повинні розуміти, що підліткам під час війни важливо не брати на себе роль дорослого. З ними треба ділитися досвідом, розмовляти, допомагати знизити емоційну напругу, дати можливість бути природним зі своїми переживаннями.
Отже, що робити та як допомогти батькам своїй дитині, яка має особливі освітні потреби.
Психологи звертають увагу, що в усіх дітей, особливо молодших, під час війни може спостерігатися певний регрес у поведінці. Проявляється в тому, що вони вередують, не виконують домовленості, утрачають деякі навички.
Основним завданням рекомендацій, які ми розглянемо далі, є не допустити, щоб вплив стресу спричинив психологічну травму чи призвів до регресу навичок у дитини з особливими освітніми потребами та що робити під час екстремальної ситуації.
Обов’язково поговоріть із дитиною, зберігайте спокій під час розмови.
Треба обов’язково говорити з дитиною про війну, але будувати розмову залежно від її віку, рівня розуміння мовлення та розуміння ситуації дитиною, бо вона вже чула чи бачила певні ознаки війни (звуки сигналу-тривоги, вибухи, зруйновані будівлі, блокпости, військових, військову техніку, бомбосховища тощо). До того ж чимало дітей з особливими освітніми потребами користуються інтернетом, де стикаються з відповідною інформацією. Під час розмови можна використовувати візуальне підкріплення (зображення певних подій або предметів). Говорити з дитиною варто дорослому, який найкраще зберігає спокій. Під час спілкування з дітьми підліткового віку дуже важливо вчити їх, як правильно фільтрувати інформацію та не вірити у фейки. Під впливом стресу дітям важко знайти перевірену інформацію про все, що відбувається, і зрозуміти ситуацію, оскільки емоції відключили неокортекс (частина мозку, що відповідає за логіку).
Показуйте, що ви надійні.
Дорослі повинні запевнити дитину, що зроблять усе необхідне, щоб уберегти її від небезпеки, але при цьому дорослим треба піклуватися і про себе також, бо психологічний стан дитини залежить від психологічного стану дорослого, що поряд. Важливо створити безпечний емоційний простір і слідкувати за своїми реакціями. Ідеться про усталений розклад дня, який обов’язково має містити все те, до чого дитина звикла у звичайному повсякденному житті, починаючи від звичних гігієнічних процедур, прогулянок, ігор, фізичних активностей, побутових справ тощо. Для дитини з особливими освітніми потребами такі речі є основою безпеки та впевненості.
За можливості варто організувати спілкування з однолітками, поновити розвивальні, корекційні заняття, навчання в будь-якому форматі, який використовувався раніше. Так намагання підтримати звичайний розпорядок життя забезпечать певну передбачуваність подій для дитини. Це допоможе знизити її тривожність та надасть можливість дитині почуватися в безпеці.
Для того щоб максимально запобігти непередбачуваності подій, у той момент, коли треба рухатися в бомбосховище, дорослим треба заздалегідь підготувати дитину до змін. Слід домовитися та навчити дитину, де вона зможе знайти батьків або інших родичів у разі небезпеки, де ховатися, якщо не буде мобільного зв’язку. Поясніть дитині, що коли ви кажете про потребу йти в сховище, то їй необхідно дотримуватися певних правил: узяти свій рюкзачок, у якому її улюблена іграшка або цукерки чи печиво, і рухатися за дорослим.
Як заспокоїти дітей під час сирени?
Під час сирени в дитини в особливому навантаженні знаходиться аудіальний канал сприйняття, тому її треба чимось зайняти. Для цього можна співати хором, слухати в навушниках аудіоказки та музику, узяти із собою гітару та влаштувати для всіх концерт.
Сльози та плач – теж нормально в цій ситуації, тому дитині потрібно дати виплакатися. Після емоційного вивільнення дитині буде легше заснути. Водночас для деяких дітей з особливими освітніми потребами ці рекомендації можуть не спрацювати, наприклад, коли дитина не тактильна, або, навпаки, пісні та казки вона не почує. Для цього потрібно індивідуально розбирати кожен випадок, але є способи, які можна намагатись пристосувати. Насамперед сам дорослий повинен транслювати дитині спокій і під час тривоги, і під час бомбардувань. Дитина бачить, що дорослі зберігають спокій, адекватні, вона впевнена, що вони контролюють ситуацію, тому й сама себе так поводить. Можна використовувати шумозахисні навушники, силіконові втулки тощо. У пригоді може стати гризіння льодяників, твердих фруктів. Щоб відволікти дитину від гучних звуків вибухів можна співати колискових або інших українських пісень, прослуховувати аудіоказки, вірші, тобто зробити все, щоб відволікти дитину тим шумом, який є для неї прийнятним. Якщо дитина полюбляє і є така можливість – малювати, ліпити, адже дитина, яка перебуває в кризовій ситуації, що загрожує її безпеці, переживає складні почуття, вона шукатиме ресурси в природній для неї діяльності – грі. Вона одночасно захищає від складної для розуміння несправедливості й у той самий час дає простір для проживання реальності та оволодіння нею, особливо тими її аспектами, які є руйнівними для її душі. Ігрові фантазії дітей – результат психічної переробки переживань, тому вони не завжди зрозумілі, їх потрібно розглядати в контексті особистої історії дитини, її сім’ї та пережитого досвіду. Підтримуйте дитину, щоб вона знову набула душевної рівноваги. Отже, розглянемо декілька ігор та вправ, які допоможуть дітям зберігати спокій та тримати себе в руках.
«Сонечко»
Заплющ очі та уяви, що ми знаходимось у центрі сонячного сяйва, що ти навколо себе бачиш, які почуття тебе наповнюють. Працює майже як медитація та відносить дитину від реальності на декілька хвилин.
«Мова спецагента»
Якщо тебе переповнюють погані емоції та почуття, полаймось із тобою мовою спецагента: «Харр! Я-я-я-я! Куздра-шуздра! Тратт! Тратт! Тратт! Дуррр! Муррр! Фуррр!». Такою мовою можна кричати голосно, ця техніка допомагає звільнити тіло від напруги.
«Обійми» (ця вправа не підійде для дітей, які стороняться тактильного контакту).
Запропонуйте всім дітям, які знаходяться з вами в укритті, обійнятися всім разом.
Також можна погладжувати, навіть трішки масажувати дитині спинку, при цьому щось приговорювати.
Якщо дитина нервує від надлишку людей у бомбосховищі й від цього починає ставати рухливою, тобто стрибає, бігає, то слід дати їй цю можливість, щоб скинути напруження в такий спосіб. Також можна пострибати з дитиною разом, підтримуючи її в такий спосіб.
Якщо дитина хоче, навпаки, сховатися, то можна це зробити за допомогою пледа чи ковдри. Накритися ним з головою і розповідати, наприклад, дитині улюблені казки чи погладжувати дитині спинку, при цьому щось приговорювати тощо.
Як діяти в екстремальній ситуації?
У ситуації війни дитячий організм може зазнати великого емоційного потрясіння. Дитина може впасти в ступор. Ступор (від лат. stupor «заціпеніння, оглушення») – це вид рухового розладу, що є повною знерухомленістю з появою ослаблених реакцій на подразнення, зокрема больових.
До основних ознак ступору належать:
• різке зниження або відсутність рухів та мови;
• відсутність реакцій на зовнішні подразники (шум, світло);
• застигання в певній позі, стан повної нерухомості.
Якщо дитина знаходиться в ступорі, дієвими можуть стати такі прийоми:
1. Підійти до дитини, плавно взяти за руку. Зігнути пальці на обох руках і притиснути до основи долоні, при цьому великі пальці мають бути виставлені назовні.
2. Кінчиками великого та вказівного пальця масажувати точки, що розміщені на лобі, а саме над очима, посередині між лінією волосся та бровами.
3. Важливо розуміти, що дитина, яка знаходиться в ступорі, може чути й бачити, тому треба з нею розмовляти чітко, тихо та повільно на вухо те, що може викликати сильні емоції. Необхідно домогтися зворотної реакції, щоб вивести дитину зі ступору.
До великих емоційних потрясінь належить також страх. Страх ‒ стан хвилювання, тривоги, неспокою, викликаний очікуванням чого-небудь неприємного та небажаного.
До основних ознак страху належать:
- напруга м’язів (особливо м’язів обличчя);
- сильне серцебиття;
- прискорений поверхневий подих;
- знижений контроль власної поведінки. Панічний страх може спонукати до втечі, викликати заціпеніння або, навпаки, підвищену активність, агресивну поведінку.
Дієвими в цьому випадку можуть стати такі прийоми:
- Покладіть руку дитини на своє зап’ястя так, щоб вона відчувала ваш спокійний пульс. Це буде сигналом того, щоб дитина не відчувала себе наодинці. Так дорослий ніби мовить: «Я поруч, ти не один / одна».
- Разом із дитиною дихати глибоко й рівномірно.
- Якщо дитина хоче про це говорити, треба її вислухати. Проявити інтерес, розуміння та співчуття.
- Можна зробити легкий масаж або погладжування напружених м’язів тіла.
Дитина, яка щойно пережила напад, надзвичайну подію або стала свідком такої події, учасником конфлікту (бойового зіткнення), може сильно тремтити. Тремтіння виникає раптово – відразу після інциденту або через якийсь час. Так організм «скидає напругу».
До основних ознак тремтіння належать:
- неконтрольоване нервове тремтіння (дитина не може за власним бажанням припинити цю реакцію);
- сильне тремтіння всього тіла або окремих частин (дитина не може втримати в руках дрібні предмети). З боку це має такий вигляд, начебто вона змерзла.
- Така реакція може тривати досить довго (до декількох годин). Потім дитина відчуває сильну втому й має потребу у відпочинку. Якщо цю реакцію зупинити, то напруга залишиться всередині, у тілі, і викличе м’язові болі, а далі може призвести до розвитку серйозних захворювань.
У цьому випадку дієвими можуть стати такі прийоми:
- Узяти дитину за плечі й сильно потрусити протягом 10–15 секунд. У цей час треба розмовляти далі з дитиною чітко й спокійно: інакше вона може сприйняти ці дії як напад.
- Якщо можливо, огорнути дитину пледом чи ковдрою та зав’язати спереду – дати тілу міцний каркас.
- Легко постукати дитину по грудях – один раз за секунду, промовляючи: «Я тут із тобою», «Ти стоїш / сидиш», «З тобою все гаразд».
- Попросити дитину здійснити упор ногами в підлогу й почати рівномірно дихати разом з дитиною: довгий вдих – довгий видих (повторити кілька разів).
- Після завершення реакції бажано покласти дитину спати.
Якщо в дитини реакція – плач. Кожна людина хоч раз у житті плакала. І кожний знає, що після того, як дати волю сльозам, на душі стає набагато легше. Подібна реакція обумовлена фізіологічними процесами в організмі. Коли людина плаче, усередині в неї виділяються речовини, що мають заспокійливу дію.
Ознаки такої реакції:
- дитина вже плаче або готова розридатися;
- у дитини тремтять губи;
- спостерігається відчуття пригніченості.
На відміну від істерики, немає порушення в поведінці. Пам’ятайте: не може відбутися емоційної розрядки, полегшення, якщо дитина стримує сльози. Коли ситуація триває дуже довго, внутрішнє напруження може завдати шкоди її фізичному й психічному здоров’ю.
У разі плачу дієвими можуть стати такі прийоми:
- Під час плачу обов’язково треба бути поряд із дитиною. Дозволити відчути присутність фізично. Наприклад, покласти руку на плече, на спину, узяти за руку, обійняти.
- Використовувати прийоми «активного слухання» (періодично казати «так», кивати головою, співчувати, повторювати фрагменти фраз, що говорить дитина, у яких вона висловлює свої почуття).
- Не перебивати, дати можливість плакати та говорити, «вилити» своє горе, страх, обурення.
- Не ставити запитання, не давати порад. Пам’ятайте, ваше головне завдання – вислухати дитину.
До емоційного потрясіння також належить істерика. Істерика – це емоційний сплеск при емоційному стресі. Істеричний напад може тривати кілька годин або кілька днів.
До основних ознак істерики належать:
- безліч рухів, театральні пози;
- мова емоційно насичена, швидка;
- ридання.
При істериці дієвими можуть стати такі прийоми:
- За можливості перейти разом із дитиною в спокійне місце, де не буде сторонніх людей.
- Можна злегка налякати, облити водою, потрусити за плечі.
- Розмовляти впевнено короткими фразами, такими як: «Пий воду», «Умийся» тощо.
- Слід ігнорувати неадекватні бажання дитини в цьому стані.
- Після істерики в дитини може настати занепад сил, тож її треба вкласти спати.
Іноді потрясіння від критичної ситуації (вибухи, зруйнована будівля тощо) настільки сильні, що дитина губиться і перестає розуміти, що відбувається довкола неї. Дитина робить різкі, безцільні рухи, може говорити ненормально голосно та без упину, ігнорує будь-які звернення, прохання чи накази дорослого. Так проявляється рухове збудження.
До основних ознак рухового збудження належать:
- різкі рухи, часто безцільні й безглузді дії;
- ненормально гучне мовлення або підвищена мовна активність (дитина говорить без упину, іноді абсолютно безглуздо);
- часто відсутня реакція на навколишніх (на зауваження, прохання, накази).
При руховому збудженні дієвими можуть стати такі прийоми:
- Використовуйте техніку «захоплювання» (перебуваючи позаду, притиснути дитину до себе й злегка підняти).
- Розмовляйте спокійно про почуття, які дитина відчуває в такому стані.
- У розмові з дитиною слід уникати фраз із часткою «не». Наприклад, на заміну фразі «не біжи» – сказати: «Ходи повільно».
- Пам’ятайте, якщо не надати вчасно допомоги дитині, це призведе до небезпечних наслідків: через знижений контроль за своїми діями дитина буде робити необмірковані вчинки та може заподіяти шкоду собі й оточенню.
Рухове збудження зазвичай триває недовго й може змінитися нервовим тремтінням, плачем, а також агресивною поведінкою.
Агресія (лат. aggressio – напад) – інстинктивна індивідуальна поведінка людей, яку породжує страх, лють тощо. Агресивне поводження – один із способів, яким організм намагається знизити високу внутрішню напругу. Прояв злості або агресії може відбуватися досить тривалий час і заважати самій дитині й оточенню.
До основних ознак агресивного поводження належать:
- роздратування, невдоволення, гнів (з будь-якого, навіть незначного приводу);
- нанесення тим, хто поряд, ударів руками або якими-небудь предметами, словесна образа, лайка;
- м’язова напруга;
- підвищення кров’яного тиску.
При агресивному поводженні дієвими можуть стати такі прийоми:
- Зведіть до мінімуму кількість тих, хто поряд.
- Дайте дитині можливість «випустити пар» (наприклад, виговоритися або «побити» подушку). Доручіть роботу із збільшеним фізичним навантаженням.
- Будьте доброзичливими. Не звинувачуйте дитину.
- Намагайтеся розрядити, нейтралізувати обстановку смішними коментарями або діями.
- Агресія може бути нівельована страхом покарання:
- якщо дитина не має на меті отримати вигоду від агресивної поведінки;
- якщо покарання суворе та ймовірність його застосування висока.
Зрідка буває в дітей, але все ж таки внаслідок різкого страху в дитини може відбутися панічна атака. Панічна атака – це різкий напад сильного занепокоєння, який досягає свого піку протягом декількох хвилин, що викликає фізичні відчуття страху, такі як прискорене серцебиття, задишку або запаморочення.
До основних ознак панічної атаки належать як мінімум 4 з наведених тілесних симптомів:
- пришвидшення серцевого ритму;
- пітливість;
- тремор;
- відчуття браку повітря;
- біль чи дискомфорт у грудях;
- нудота, відчуття дискомфорту в череві;
- запаморочення, утрата рівноваги;
- дезорієнтація або навіть деперсоналізація (відчуття, що дитина існує ніби поза своїм тілом);
- утрата контролю над собою;
- відчуття оніміння в кінцівках.
При панічній атаці дієвими можуть стати такі прийоми:
- Рахувати та здійснювати вдих через ніс на рахунок 4, видих через рот на рахунок 8.
- Спробувати робити дихальні вправи з перехрещеними руками на плечах. Одночасно постукувати почергово кожною долонею по плечу (20–30 рухів).
- Запропонувати дитині випити води, теплий напій або потримати руки дитини під струменем теплої води.
- Не зосереджувати уваги на тілесних відчуттях, переключити увагу на побутові речі чи діяльність. Озвучувати кожну дію.
- Використовувати техніку «заземлення», або ще її називають «тут і зараз», ставлячи такі питання дитині:
- знайди навколо себе п’ять речей однакового кольору;
- знайди чотири речі, яких можна торкнутися;
- знайди три речі, які можна почути;
- знайди дві речі, які можна понюхати;
- знайди одну річ, яку можна скуштувати.
6. Дієвим способом є дихання в паперовий пакет. Суть у тому, що під час панічної атаки організм перенасичується киснем і дихання в пакет може допомогти знизити концентрацію кисню і вгамувати прояви атаки.
7. Також з дітьми можна провести такі вправи, надаючи їм ігрової форми:
- покладіть руку на живіт приблизно на три пальці нижче сонячного сплетіння і постукайте злегка по цьому місцю;
- потерти дитині кінчик носа;
- натиснути несильно на очні яблука з обох боків;
- якщо є, де лягти, покласти дитину на спину й запропонувати їй зробити рухи ногами, як на велосипеді;
- сконцентруйтеся на диханні разом із дитиною: одну руку складіть, як човник, і накрийте нею губи, іншу руку покладіть на живіт. Видих – рука йде до грудей, вдих – рука піднімається до рота;
- попросіть дитину витягувати якнайдалі язик, ніби намагаючись торкнутися грудної клітки;
- попросіть дитину подивитися вправо, не повертаючи голови, – якомога далі на 15–20 секунд, потім перевести погляд прямо, потім подивіться вліво – якнайдалі, потім знову прямо;
- розітріть тіло дитини;
- попросіть дитину, щоб вона поклала руки собі на ребра, і спитайте, чи відчуває, як вони під час дихання розширюються, піднімаються.
Під час стресової ситуації дитина з особливими освітніми потребами може поводити себе не зовсім адекватно, з точки зору дорослого. Саме тому батькам необхідно спробувати надати своїй дитині відчуття безпеки так, як це є прийнятним для дитини, і не звертати уваги на те, що скажуть чи будуть думати ті, хто поряд. Якщо ви відчуваєте необхідність у допомозі інших, скажіть про це (наприклад, про необхідність прибрати якісь речі, що можуть зашкодити дитині). І головне – будьте в момент стресової ситуації разом із дитиною, не залишайте її на інших. Якщо треба щось терміново принести, попросіть когось, хто є поруч.
.png)