Віта Байдик, завідувач кафедри управління освітою Луганського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти (м. Сєвєродонецьк), канд.псих.наук, практичний психолог.
Повномасштабна війна, яку розпочала росія 24 лютого 2022 року, стала для всіх громадян України психотравмувальним фактором. Під час війни діти можуть стати свідками обстрілів, спостерігати руйнування, побачити поранених чи померлих, відчувати паніку, страх та розгубленість. Оскільки дитячий організм усе ще розвивається, війна становить серйозну загрозу як для фізичного, так і для психічного здоров’я дітей. Такий досвід проживання психотравмувальних подій може призвести до виникнення різноманітних психологічних проблем, які в майбутньому можуть вплинути на подальше життя. Саме тому дуже важливо надати психологічну підтримку дітям якнайшвидше, аби уникнути тривалого стресу та запобігти психологічним розладам.
ЯК ДИТИНА СПРИЙМАЄ ВІЙНУ?
Дитина в сприйнятті світу орієнтується на дорослих. Батьки – це дзеркало для своєї дитини, вона зчитує їхні моделі поведінки та реакції. Понад усе діти тривожаться через невпевненість дорослих. Інстинктивно дитина починає боятися, коли бачить переляканого дорослого. Зазвичай відчуття безпеки та захищеності діти шукають у своїх батьків. Паніка, крики, сльози батьків викликають у дитини відчуття, що відбувається неймовірна катастрофа. Коли дитина бачить своїх батьків у паніці ‒ її світ рушиться. Якщо батьки намагаються поводитись спокійно, дитина легше адаптується. Як приклад згадайте оскароносний фільм Роберто Беніньї «Життя прекрасне», коли, щоб уберегти сина, батько каже, що все, що відбувається в концтаборі, – це гра. Батько зробив усе, щоб хлопчик повірив у гру та залишився жити, переховуючись у бараку. Дитина повірила своєму татові, незважаючи на смерть, біль і кров навколо, що це тільки гра. Саме тому головне правило: спокійні батьки – спокійна дитина.
Поради для батьків:
- намагайтесь дотримуватись звичного для дитини режиму дня, звичних правил харчування, звичних сімейних традицій тощо;
- частіше обіймайте свою дитину, щоб надати впевненості, що ви поруч;
- частіше грайтеся з дитиною, ураховуючи її вік;
- пояснюйте дитині, що ви будете її захищати в будь-якому випадку;
- обмежте перегляд новин та передач, які транслюють агресію, насильство, висвітлюють жахливі події;
- виконуйте разом із дитиною рутинні хатні справи, надаючи їй відчуття впевненності, що вона є частиною родини;
- не вживайте при дитині ненормативної лексики та лайливих слів, навіть у бік агресора;
- жартуйте з дитиною, переглядайте позитивні фільми, читайте добрі казки тощо;
- своєю поведінкою, розмовами транслюйте дитині відчуття, що вона захищена, і ви все робите задля цього.
ЧИ ПОТРІБНО ДИТИНІ РОЗПОВІДАТИ ПРО ВІЙНУ?
Деякі батьки досі дотримуються думки, що дитину якомога довше потрібно оберігати від небезпечних запитань, важких тем та уникати розмов про трагічні події, якщо вона їх не бачить у своєму місці. Насправді це не так. Навіть мешкаючи зараз на відносно спокійній території України, неможливо уникнути взагалі розмов про війну, не спостерігати ситуації з воєнними подіями, не бачити військових на вулицях будь-якого міста, не чути повітряної тривоги. Дитині потрібно закладати правильну матрицю одразу. Діти все розуміють та бачать. Найкраще, що ми можемо зробити для дітей, – говорити, нехай дозовано, мало, доступною мовою, але говорити, тобто не мовчати. Важливо вибрати правильну форму та зручний час для такої бесіди, без жодної паніки й надмірних емоцій. Перед тим як говорити з дитиною про такі події, дорослому самому слід заспокоїтися. Велике значення мають вираз обличчя дорослих та тон, яким подана інформація. Найкраще, щоб дитині про війну розповідали батьки, але це також можуть бути родичі або близькі друзі родини. Це ще важливо у зв’язку з необхідністю пояснити дитині, як вона має себе поводити під час повітряної тривоги або на вулиці, де можна потрапити в небезпеку, або під час евакуації, які речі необхідно взяти із собою та інше.
Якщо дитина маленька та сама не запитує про війну, тоді починати цілеспрямовано розмову не варто, поки не виникне потреба. З молодшими школярами (6‒10 років) потрібно говорити про війну зрозуміло й відверто. Зі старшими дітьми можна спільно шукати відповіді на запитання, знаходити разом інформацію, після цього варто обговорити прочитане чи побачене.
Усі ми перебуваємо в єдиній реальності, де домінує страх, смерть, відчай, тривога. Важливо, щоб діти розуміли, що навколо люди відчувають ті самі переживання.
Серед інших порад:
- надавайте інформацію відповідно до віку дитини та подбайте, щоб вона не ретравмувала дитину, у кожному віці – своя мова;
- будьте уважними до того, яку інформацію отримують діти зі ЗМІ або від інших людей, аналізуйте їхні розповіді;
- якщо в дитини багато запитань про війну або ситуація змінюється, заплануйте кілька розмов, не треба «обтяжувати» нервову систему дитини;
- розкажіть дитині, як люди під час війни об’єднуються та допомагають ВСУ та один одному, чим можна допомагати, як допомагає родина або знайомі та незнайомі люди з інших країн всього світу нашому народу якнайшвидше завершити війну;
- зосередьте увагу дитини на те, що в такий час ви маєте покладатися також на її допомогу в родині;
- якщо батько або родичі, знайомі пішли на війну, скажіть дитині, що ці люди її захищають, долають ворога;
- уточніть у дитини, чи є в неї план дій на випадок повітряної тривоги та чи є в них особливі приготування (тривожний рюкзак, теплий одяг тощо), чи пам’ятаєте свої прізвище, контакти тощо;
- нагадайте дітям, якщо їм страшно, тривожно, вони завжди можуть звернутись по допомогу до батьків або інших дорослих;
- дитина має знати, що життя змінилось не на вічно, кажіть їй, що колись війна закінчиться.
ЧОМУ ЗМІНЮЄТЬСЯ ПОВЕДІНКА ДИТИНИ ТА ЯК МАЮТЬ ПОВОДИТИСЬ ІЗ ЦИМ ДОРОСЛІ?
Психологи звертають увагу, що практично в усіх дітей, особливо молодшого віку, зараз спостерігається певний регрес – діти капризують, не виконують домовленості, утрачають деякі навички, порушують режим дня, вимагають того, що було раніше заборонено в сім’ї (наприклад, уживання шкідливих продуктів та напоїв). На тлі нестабільного психологічного стану в батьків іноді це викликає ще більше роздратування та занепокоєння.
Це абсолютно нормально, й у цій ситуації батькам не треба лякатися такої поведінки дітей. Війна змінила життя не лише дорослих, а й дітей, які втратили звичну впорядкованість власного простору. Маємо зосередити увагу на тому моменті, що дорослі ухвалюють усвідомлено самостійно рішення за себе та за дітей (коли евакуюватися та куди, чи залишатися на окупованій території, чи виїхати до незнайомої країни тощо). І не завжди діти розуміють та приймають цей факт, чому вони вимушені змінити своє звичне життя, залишити комфортну обстановку, коло рідних та знайомих, свої речі та меблі. Дорослі своїх рішень з ними зазвичай не обговорюють та не пояснюють. Не маючи певного досвіду проживання таких подій, не розуміючи причини таких рішень дорослих, діти своєю поведінкою вказують на некомфортне становище, виявляючи так протест проти подій, які відбулися. Водночас дорослі можуть мінімізувати ці переживання.
Насамперед дорослим потрібно забезпечити основні потреби дитини – безпеку та базові послуги (харчування, житло, освіту, медичну допомогу, спілкування). Саме тому ми маємо ще раз нагадати дорослим про їхню відповідальність за дітей, коли вони ухвалюють рішення залишатися під обстрілами у своїх домівках, не враховуючи обов’язку турбуватися про безпеку дитини. Чим довше дитина буде перебувати в травмувальних загрозливих ситуаціях, тим довше буде відбуватися процес відновлення її психіки в подальшому житті. Тільки за нормалізації умов можна буде працювати над стабілізацією та відновленням психіки. Транслюйте дитині відчуття безпеки.
ЯК ДІТИ РІЗНОГО ВІКУ РЕАГУЮТЬ НА СТРЕСОВІ ПОДІЇ?
У всіх дітей є базові та індивідуальні потреби. Своєчасне задоволення основних потреб дитини (фізіологічні, потреби любові, безпеки й визнання) є надійним фундаментом для її нормального розвитку. Якщо ці потреби задоволені повною мірою, дитина росте без особливих труднощів.
Розглянемо 5 вікових періодів та основні прояви нестабільного психологічного стану дитини.
Дитина 0‒3 років. Базові потреби для такого віку – це турбота, догляд, своєчасне годування, фізичний контакт з рідними, безумовно, безпека та стабільність. Якщо батьки забезпечили ці потреби, дитина не відчуває стресу. Якщо дитина чує різкі незрозумілі звуки, крики, відчуває різкі рухи, то починає плакати, виявляти агресивну або дратівливу поведінку. Для такої дитини головне – забезпечити фізичну близькість, тактильний контакт когось із батьків.
Дитина 4‒6 років. У цей час дитині потрібні свобода для дослідження та розвитку; похвала та підтримка її ініціатив; розумні обмеження; перенаправлення негативних дій у позитивне русло, замість придушення та занурення вглибину. Що може відбуватися? Безпорадність та безсилля. Страхи, що ситуація може повторитися, страх утратити батьків та рідних. Мовчання. Поганий сон. «Відкат» до ранішої стадії розвитку. Нерозуміння ситуації смерті.
Як реагувати та діяти? Ігри, заспокоєння дитини, обійми. Запевніть дитину, що б не трапилось, з вами вона в безпеці. Покажіть на карті, що ви далеко від загрози, пояснюйте ситуацію доступними для розуміння дитини словами. Якщо дитина мовчить, спробуйте використовувати малюнки «смайлики» для відображення її почуттів. Спати можна при світлі, якщо боїться темряви або деякий час спати разом з дитиною. Якщо дитина виявляє «відкат» до ранніх етапів розвитку (нетримання сечі вночі, смоктання пальців, бажання більше бути поруч, дитячий лепет), проявляйте терпіння та стриманість, без критики та засудження.
Дитина 7‒10 років.
Що відбувається? Розгубленість. Почуття провини та відповідальності за ситуацію. Постійні страхи: за те, що загрозлива ситуація може повторитися, страх смерті, нав’язливі жахливі спогади. Невміння контролювати почуття, стримувати агресію, роздратування. Поганий сон. Болі немедичного характеру (психосоматика). Стурбованість та занепокоєння за інших людей.
Що робити? Відповідати та пояснювати без роздратування та без жахливих подробиць. Переконуйте дитину, що вона не винна в ситуації, що склалася. Постійно підтримуйте почуття безпеки. Спрямовуйте діяльність дитини в позитивне русло. Виявляйте терплячість. Обмежуйте перегляд ЗМІ, новин. Малюйте з позитивним настроєм. Дозволяйте емоції! Навчіть технік заспокоєння. Дозволяйте активні рухи, активне дозвілля. Гарний сон, харчування. Переконайтесь у відсутності медичних проблем у дитини. Демонструйте допомогу іншим та пропонуйте дитині проявити турботу про близьких.
Підлітки.
Що може відбуватися? Почуття провини та сорому (що не в змозі допомагати у вирішенні проблеми). Страх, що «я ненормальний, слабкий». Нестриманість у поведінці. Негативні звички (паління, алкоголь). Страх повтору ситуації. Зміни у відносинах з рідними (агресія, неконтрольована поведінка). Радикальні зміни в життєвих пріоритетах. Спроби почати нове життя (покинути навчання та вступити до ЗСУ). Турбота про жертви та інші родини, турбота про тварин.
Що робити? Пояснювати складність ситуації, розуміння того, що це відбувається з багатьма людьми в такому стані. Підтримка. Навик підтримки та турботи про інших. Обмеження доступу до негативних звичек (посильте контроль, говорити про плани на кожен день). Чесна, реальна розмова. Обмеження ЗМІ (медіаграмотність). Техніки самодопомоги. Проговорюйте свої почуття, збирайтеся родиною, демонструйте на власній поведінці терпимість. Підбадьорюйте стримані вчинки (молодець, що витримав). Криза – не найкращий момент, щоб змінювати життя. Поясніть підлітку, що всі почуття та реакції зараз природні, а все, що зараз відбувається, – це тимчасово, не на все життя. Щоб допомогти підлітку зменшити емоційне напруження – спрямовуйте його активність та емоції на конкретні дії.
Під час підготовки матеріалів використовувались поради психологині Світлани Ройз та матеріали посібника «Психологічна травма: як допомогти дитині» https://www.ukma.edu.ua/images/pics/centers/mhpsc/zb_for_parents.pdf .
.png)